БАНДУ́РА, и, ж. Український народний багатострунний щипковий музичний інструмент з декою овальної форми. Запорожець, підгорнувши ноги, виграє на бандурі, а біля його стоїть, настороживши вуха, прив’язаний до дуба кінь, ніби слуха ту музику (Стор., І, 1957, 234); Взяв би я бандуру та й заграв, що знав, — Через ту бандуру бандуристом став (Пісні та романси.., II, 1956, 32); Так вдармо піснею! Торкнем бандуру! Хвала герою, воїну, буй-туру! (Тич., II, 1957, 207).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 100.