БАНДУ́РКА, и, ж. Зменш. до банду́ра. Зробив [Котик] собі бандурку, узяв мішок і молоток і пішов до лисиччиної хатки (Укр.. казки, 1951, 45); Ішло два козаки степом, надибали дерево й сіли в холодку. Один на бандурці погравае, а другий слухає (Україна.., І, 1960, 105).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 100.