БАНЬКА́ТИЙ, а, е, вульг.
1. Надто опуклий, витріщений (про очі). — Бряжчать карбованці! — аж крикнув Копронідос, і його здорові, банькаті очі аж закрутились (Н.-Лев., III, 1956, 364); Банькаті, немов аж підпухлі очі боярина ніби хотіли проникнути в душу (Ле, Хмельницький, І, 1957, 98).
2. Який має такі очі; витрішкуватий. Галина Петрівна враз упізнала банькату англійку (Донч., VI, 1957, 323).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 102.