БАРАБА́Н, а, ч.
1. Ударний музичний інструмент, що має форму широкого порожнього циліндра, обидва отвори якого затягнені шкірою. Разом заторохтіли барабани, і заграла музика (Стор., І, 1957, 372); Попереду всіх ішов невеличкий білявий хлопчик з барабаном і дуже вправно вистукував паличками марш (Ів., Вел. очі, 1956, 22); * У порівн. Я нишком помацав його [Юрчика] живіт. Він став тугий, як барабан (Сміл., Сашко, 1954, 223).
2. техн. Деталь у різних машинах і механізмах, яка має форму порожнистого циліндра. Мотря кидає на молотарку снопи. Марія подає їх у барабан (Руд., Остання шабля, 1959, 466); // Обертовий циліндр у револьвері з заглибинами для патронів. Костиль зиркнув у барабан свого нагана (Панч, В дорозі, 1959, 62); // Великого розміру котушка, циліндр, на який намотують канати, дріт і т. ін. Повагом почав упи вглиб вагончик, прив’язаний до подоли, що потроху розмотувалася з барабана (Гр., І, 1963, 387); Під’їжджає до розсадника загін червоноармійців, руйнує огорожу, знімаючи колючий дріт і намотуючи його на барабан (Довж., Зач. Десна, 1957, 227).
3. архт. Циліндрична або багатогранна частина будівлі, на яку спирається купол, баня.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 103.