БАРАНЕ́ЦЬ, нця́, ч.
1. Зменш. до бара́н 1, 4. — Ні птиці не патрають, ні баранця не зарізано (Кв.-Осн., II, 1956, 209); Скибка кавуна з чудовим, червоним, як жар, баранцем несподівано, якось сама собою, вивалилася з її руки (Л. Янов., І, 1959, 336).
2. тільки мн. Білі пінисті гребені хвиль. Хвилювання на морі зменшилося, зникли білі баранці, вщух прибій (Трубл., II, 1955, 70); // Дрібні кучеряві хмарки. Високо над горами повисли золотаві баранці (Галан, І, 1960, 481); // Котики на рослинах. Уже запухнатились баранці на шелюгах (Коп., Вибр., 1953, 242).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 104.