БАРАНИ́ЦЯ, і, ж. Вичинена овеча шкура. Доктор казав ще Іванові взяти шубу і бараницю (Мак., Вибр., 1954, 341); Мати сиділа на санях і обтулювала бараницями ноги (Кобр., Вибр., 1954, 109); За годину дід Омелько спав на лаві на м’яких бараницях (Тулуб, Людолови, І, 1957, 191).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 104.