БАРД, а, ч.
1. іст. Співець-поет у стародавніх кельтів.
2. Взагалі поет, що оспівує героїв та їхні подвиги. Надто здійнявся серед бардів в німецькому гаю той.. неплідний пафос (Л. Укр., IV, 1954, 133); Він [Т. Г. Шевченко] друг і вчитель найулюбленішого поета-грузина, нашого бояна і барда — Акакія Церетелі (Вітч., 3, 1962, 182); // чого, перен. Про людину, що прославляє кого-, що-небудь. На що розраховує бард мілітаризму, генерал Фуллер? (Смолич, Після війни, 1947, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 105.