БА́ТЕНЬКО, а, ч.
1. Пестл. до ба́тько 1. Ненька зітхає, а батенько лає; Слава недобра про мене біжить (Пісні та романси.., II, 1956, 199); — Нема в мене ні батенька, ні братика, ні сестриці (Кв.-Осн., II, 1956, 426); Коли летить табун гусей. Телесик їх і просить: — Гуси-гуси-гусенята, візьміть мене на крилята та понесіть до батенька, а в батенька їсти й пити, ще й хороше походити (Тич., І, 1957, 152).
2. тільки в кличній формі, розм. Уживається як ввічливе звертання до співбесідника. — Але ж, батеньку мій, усім не догодиш! (Довж., І, 1958, 441).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 111.