БАХ, виг.
1. Звуконаслідування, що означає звук від удару, пострілу і т. ін. Бахнув у лісі стріл. Бах-бах-бах… загриміли з рушниць верхи (Коцюб., II, 1955, 323).
2. розм. Уживається як присудок за знач. ба́хкати 1, 2 і ба́хнути 1. Раз увечері гомоню я собі так-о з жінками у клубі, аж тут — бах! — мені в голову каменюка з вікна (Козл., Сонце.., 1957, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 113.