БАЮ́РА, и, ж.
1. Велика, глибока калюжа. Лежала свиня в баюрі та й ось як хрюкала — балакала сама з собою (Фр., III, 1950, 121); Вода стояла великими і малими калюжами, баюрами і цілими озерами, наповнювала колії, невиразно поблискувала, мов тьмяне дзеркало (Перв., Материн.. хліб, 1960, 152); Тонка плівка криги затягувала баюри у лісових хащах (Рибак, Помилка.., 1956, 114).
2. Яма, вибій. Сотні кріпаків місяців зо два тілько й знали, що рили сиру землю. Вирили баюру страшенну (Мирний, IV, 1955, 15); Візок, запряжений однією конякою, стрибав по баюрах (Панч, І, 1956, 266); // Ямка в земляній підлозі. В хаті.. усюди баюри під ногами, — уже й не зазнать, коли долівку мазано (Барв., Опов.., 1902, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 116.