БЕБЕ́Х, діал. БЕБЕ́ВХ, виг.
1. Звуконаслідування, що відтворює звук від падіння, удару по чомусь м’якому, пострілу.
2. розм. Уживається як присудок за знач. бебе́хнути і бебе́хнутися. Хома дума собі: "Чому сей скарб та не розсипається? Еге, знаю!" Та з сим словом хряп дідуся по щоці… а той бебех об землю… (Кв.-Осн., II, 1956, 230); Інший рветься З усієї сили За долею; от-от догнав І — бебех в могилу! (Шевч., І, 1951, 274); Налетіла друга [муха] — і бебевх у молоко (Круш., Буденний хліб, 1960, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 117.