БЕЗАПЕЛЯЦІ́ЙНИЙ, а, е.
1. юр. Який не може бути оскаржений, не підлягає апеляції.
2. Який не допускає заперечення, сумнівів; незаперечний, категоричний. Цей жест завжди означав, що слова професора безапеляційні й дискусії не підлягають (Кучер, Чорноморці, 1956, 85); — Що ж, поїхали до мене! — говорить [о. Миколай] безапеляційним тоном (Стельмах, І, 1962, 411).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 119.