БЕЗБО́ЯЗНИЙ, а, е. Який не боїться небезпеки; сміливий, хоробрий, відважний. Князь Ярема метнув своїми зеленуватими очима на приведеного Богуна і мимоволі довго милувався цим безбоязним, відважним козаком (Кач., Вибр., 1953, 10); // Який відзначається безстрашністю. Вся молодіж любила Максима за його вдачу, за веселий, безбоязний норов (Мирний, II, 1954, 113).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 120.