БЕЗБО́ЯЗНО. Присл. до безбо́язний. Треба вміти визнати зло безбоязно, щоб твердіше повести боротьбу з ним.. (Ленін, 32, 1951, 320); Долі позаду ти більше не жди. Через безодню безбоязно йди (Щог., Поезії, 1958, 429); Досвітчана мати Жалійка безбоязно, прихильно поставилася до тих розмов (Горд., І, 1959, 156).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 120.