БЕЗВІДРА́ДНИЙ, БЕЗОДРА́ДНИЙ, а, е. Який не має, не дає радості; тяжкий, похмурий. Він не знав, що моє положення таке безвідрадне, що моє одруження таке невідповідне (Коб., І, 1956, 171); Через кілька хвилин Горицвіт не тільки знав про бій, а вже й бачив у думках його безвідрадний кінець (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 206).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 121.