БЕЗГЛУ́ЗДЯ, я, с. Нерозумна дія, вчинок; глупство, дурниця, нісенітниця. — Ти хочеш, щоб твоя дочка вбиралась, як старчиха, зосталась старою дівкою? Це безглуздя! — репетувала Балабушиха (Н.-Лев., III, 1956, 241); [Руфін:] Я не оправдуюсь проти безглуздя (Л. Укр., II, 1951, 442); Їхати туди, по Полтавській вулиці, не дізнавшись, в чім справа, було чисте безглуздя (Головко, II, 1957, 567); // Брак здорового глузду; безумство (в 2 знач.). Напало на його таке безглуздя, що нічого не второпає (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 123.