БЕЗГОМІ́ННИЙ, а, е. В якому не чути гомону, звуків, голосів; тихий, беззвучний. Вона.. дивилась якийсь час мовчки в чудову безгомінну ніч (Коб., III, 1956, 207); Гудіння моторів, крякання автомобільних сигналів, паровозні сирени сповнюють колись безгомінні ліси, нагадуючи про нові часи (Загреб., Європа 45, 1959, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 124.