БЕЗДИ́МНИЙ, а, е. Який під час горіння або спалаху і т. ін. не дає диму. — Я ось нанялася на поденщину до Круппа, щоб пильнувати фабрикації нових карабінів, гармат та бездимного пороху (Фр., III, 1950, 114); Румуни.. варили щось на бездимних вогнищах (Гончар, III, 1959, 73); // У якому немає диму. Я дивилась на ті бездимні села італьянські (Л. Укр., І, 1951, 234).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 125.