БЕЗДОГА́ННИЙ, а, е. Який не заслуговує ніякої догани; позбавлений будь-яких недоліків. Хто шукає приятелів бездоганних, той ніяких не має (Крим., А. Лаговський, III-IV, 167); Робота начальника цеху була бездоганна (Собко, Біле полум’я, 1952, 157); При всій поетичній свободі перекладача переклад сеї строфи щодо передання думок і образів можна назвати бездоганним (Фр., XVI, 1955, 405); // Який відзначається довершеністю форми; чудовий. Устя молодицею бездоганна [красуня] була (Барв., Опов.., 1902, 510); Маленьке, але міцне та круте — вольове підборіддя завершувало цей чарівний образ бездоганним овалом матових щік (Смолич, Мир.., 1958, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 126.