БЕЗДОРІ́ЖЖЯ, я, с.
1. Брак упорядкованих, придатних для проїзду доріг. Навкруги — путей нема, Вовчі ями, бездоріжжя (Дор., Серед степу.., 1952, 118); Бездоріжжя та різко пересічений рельєф, що обмежує огляд і обстріл, змусили стрілецькі підрозділи користуватися найбільш легкими і рухливими артилерійськими системами (Гончар, III, 1959, 113); // Розгрузла, мало придатна для їзди дорога. Приїхав би я, матінко, і раніше, та страшенне бездоріжжя було (Вовчок, Вибр., 1937, 126); Виїжджали з Криничок по добрій санній дорозі, а повернулись уже по весняному бездоріжжю (Гончар, Таврія.., 1957, 481); * Образно. І не те, щоб якісь там ледацюги чи паливоди, а й навіть хороші, ініціативні учні інколи опинялися на бездоріжжі (Збан., Курил. о-ви, 1963, 224).
2. Пора, коли дороги стають непроїжджими. Починалась весна, бездоріжжя, скрізь розмило шляхи, ішли невпинні дощі (Скл., Легенд. начдив, 1957, 64); Треба використати всі види транспорту, завезти мінеральні добрива до колгоспів у найкоротші строки, до бездоріжжя (Рад. Укр., 17.II 1949, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 127.