БЕЗДУ́ШНО. Присл. до безду́шний 2, 3. Лежав [Бовдур], немов і не чув їх бесіди. Тільки очима кліпав, позираючи бездушно проти себе (Фр., І, 1955, 311); Не можна вважати хорошим керівником того, хто за виробничими планами не бачить людей, бездушно ставиться до їх потреб і вимог (Рад. Укр., 23.IX 1956, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 127.