БЕЗДІ́ЛЬНИЙ1 а, е.
1. Який не хоче або не має потреби працювати. Та ще ж він шличок іздіймає, До Хведора до бездільного та безрідного словами промовляє (Думи.., 1941, 65).
2. Не зайнятий роботою; бездіяльний, пасивний. [Руфін:] Уперше зрозумів я, що як то тяжко, склавши руки, ждати, чи вернеться одважний друг додому.. Мов ганьба, так гнітить оця тривога бездільна і безсила!.. (Л. Укр., II, 1951, 384); [Івась:] Той [фабрикант] живе бездільним життям (Ірчан, І, 1958, 105).
БЕЗДІ́ЛЬНИЙ2 див. бездо́льний.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 125.