БЕЗЗАПЕРЕ́ЧНО. Присл. до беззапере́чний. Люди беззаперечно підкорялися його розпорядженням (Бойч., Молодість, 1949, 134); Хай би Черниш, хай би хтось інший, близький до Брянського, очолював роту — Сагайда погодився б на таке беззаперечно (Гончар, І, 1954, 302).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 128.