БЕЗЗБРО́ЙНИЙ, а, е.
1. Який не має зброї; неозброєний. Плаче беззбройний над братом-борцем так, паче в землю ховає живцем (Л. Укр., І, 1951, 264); Я був беззбройний і поранений (Ю. Янов., І, 1954, 73).
2. перен. Позбавлений засобів захисту від кого-, чого-небудь; беззахисний, безпорадний. Вона відчувала себе беззбройною (Руд., Вітер.., 1958, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 129.