БЕЗКЛО́ПІТНИЙ, а, е. Який нічим не клопочеться, якого ніщо не турбує; безтурботний. Безклопітна людина; // Не обтяжений клопотом, турботами. Безклопітному життю старого Чирика цієї весни настав кінець (Збан., Мор. чайка, 1959, 225); // Який виражає безтурботність. Ніжний чорний вус вирізняється на поголеному і безклопітному обличчі (Ле, Мої листи, 1945, 133).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 130.