БЕЗМЕ́ЖЖЯ, я, с.
1. Безмежні простори. Про даль я мрію, про безмежжя хмарні (Бажан, І, 1946, 221); Безмежжям лугів серед сонних лісів струміли тихі російські ріки (Довж., Зач. Десна, 1957, 221).
2. перен. Надзвичайна глибина, сила вияву чого-небудь. Він заліз на повозку і голосом, що в йому було безмежжя болю, сказав: — Клянусь.., що ворога ми знищимо (Епік, Тв., 1958, 298).
До безме́жжя — надзвичайно, до останньої межі, до краю; безмежно. Я був вражений до краю. До крайніх меж. До безмежжя (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 134.