БЕЗМІ́РНО. Присл. до безмі́рний. Безмірно широким колом розпросторилось [небо] над землею (Мирний, III, 1954, 260); Вона дівчина безмірно тиха і скромна (Стеф., III, 1954, 251); Її любов до чоловіка така неземна, вона кохає його безмірно (Ю. Янов., І, 1958, 188).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 135.