БЕЗНЕВИ́ННИЙ, а, е. За яким немає ніякої вини; безвинний, невинний. Над моєю хатою чорна хмара встала; На мене молоду, безневинную, неслава (Чуб., V, 1874, 279); — Грицьку! братику! Ти бачиш? кров безневинна ллється… (Мирний, II, 1954, 199); Нехай краще кілька душ загине — винуватих, але зате весь безневинний народ врятується од погибелі (Головко, II, 1957, 303); // Який нікому не робить шкоди, зла. — Устрель сю пташку, Тимоше!.. — А нащо я маю безневинну щебетушечку стріляти? (Вовчок, І, 1955, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 136.