БЕЗПЕРЕ́ЧНИЙ, а, е. Який не викликає заперечень, проти якого не можна заперечити; безсумнівний, незаперечний, безспірний. "Все на світі має свій кінець" — се таки безперечна правда, бо от і мій лист кінчається (Л. Укр., V, 1956, 438); Його перемога [в диспуті] була безперечна (Ле, Міжгір’я, 1953, 347); Наші досягнення в галузі сільськогосподарської економіки безперечні, зримі, відчутні (Рад. Укр., 7. VIІІ 1958, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 138.