БЕЗПОВОРО́ТНИЙ, а, е.
1. Який виключав повернення до того, що було раніше; рішучий, твердий, остаточний. Вирішення покинути "Березову дачу" і кинути якнайскоріше було твердим і безповоротним (Коз., Сальвія, 1959, 229); // Який ніколи не повернеться, втрачений назавжди. Скільки ті понурі стіни чули.. окриків болю та шептів гіркого жалю за безповоротним минулим! (Фр., IV, 1950, 179); За роком рік, як дорогоцінні діаманти, нанизував він [Саїд] безповоротні літа на таке нерівне, часом вузлувате прядиво життя (Ле, Міжгір’я, 1953, 91); * Образно. Карпати… Темними лісами ви оповиті, і над вами Ширяють в синяві орли. Віки залізна тут пройшли Безповоротними шляхами (Рильський, II, 1956, 295).
2. Який не підлягає поверненню. Безповоротна позика.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 140.