БЕЗПОМИЛКО́ВО. Присл. до безпомилко́вий. Так тільки він умів в одну мету націлити своє разюче слово, немов стрілець, що б’є безпомилково (Голов., Поезії, 1955, 226); Вірний кінь безпомилково вгадував дорогу до полку (Кач., Вибр., 1953, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 140.