БЕЗПО́МІЧНО. Присл. до безпо́мічний. Антін задумавсь.. Напружував пам’ять і безпомічно мовчав (Коцюб., II, 1955, 302); Валя ніби безпомічно опустила руки й замислилась на кілька секунд (Коп., Вибр., 1953, 296).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 140.