БЕЗПОРА́ДНО. Присл. до безпора́дний. Юзя дивилася на неї безпорадно (Л. Укр., III, 1952, 658); Петро спинився перед братом і безпорадно розвів руками (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 8); Андрій безпорадно зиркнув спідлоба на голову сільради (Минко, Повна чаша, 1950, 208).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 140.