БЕЗПРИТУ́ЛЬНИК, а, ч. Безпритульна, бездоглядна дитина. Базар починав життя рано. Ще не сходило сонце, як господарі яток та рундуків, маленьких столиків та місць на брукові поспішали сюди з своїми товарами, щоб раніше від свого конкурента розпочати торгівлю. Вони перші сполохували безпритульників (Мик., II, 1957, 330).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 142.