БЕЗПРОБУ́ДНО. Присл. до безпробу́дний. А вона [красуня].. Безпробудно спочиває, — Понад нею сон літає (Щог., Поезії, 1958, 181); Цілий день Франц Таубенфельд безпробудно пив (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 167).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 143.