БЕЗПРОСВІ́ТНИЙ, а, е.
1. Який не має просвітку, позбавлений світла; темний (про ніч і т. ін.). Туман знов десь узявся, стирав верхами небо, долами поле і сіяв нудне щось і безпросвітне (Коцюб., II, 1955, 281); В грудневі безпросвітні ночі Читали в хаті букварі (Мал., І, 1956, 312); // Який не припиняється; тривалий, постійний. Але дощ не безпросвітний. Вчора, наприклад, зовсім гарний і сухий був день (Л. Укр., V, 1956, 392); Безпросвітні злидні гнали колись людей з Волині за океан (Ком. Укр., 10, 1959, 71); Ну, коли вже воно все закінчиться? Оце безпросвітне пияцтво, хабарі з могоричами? (Кучер, Прощай.., 1957, 222).
2. перен. Сумний, безрадісний. Та смутна минулість безпросвітна відійшла у темряву віків (Забіла, Промені, 1951, 15); Важкою, безпросвітною була доля наших жінок до Великого Жовтня (Рад. Укр., 9.V 1957, 1).
3. розм. Який відзначається великою мірою негативної ознаки. Побалакавши з селянами, що прикидалися безпросвітними дурнями.., Шахай почув одинокий постріл недалеко (Ю. Янов., І, 1958, 155); Стій! Та це ж "хворий" Панько Судима! Ач як стриба, безпросвітне ледащо! (С. Ол., Вибр., 1959, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 143.