БЕЗРА́ДІСНИЙ, а, е. Позбавлений радості; сумний. Якби не було в їх надії, що тією роботою осягнуть вони мету бажану, було б життя їм безрадісне (Гр., І, 1963, 377); У багатьох творах Манжура показав тяжке становище трудящої жінки — дівчат-наймичок, матерів у експлуататорському суспільстві, безрадісну долю дітей-сиріт (Іст. укр. літ.. І, 1954, 478); // Який не викликає радості; похмурий, невеселий. Заграло та й ущухло Червоне море, висохло, й осталась безрадісна пустиня після нього (Л. Укр., І, 1951, 257); — Скажіть, Оленчук, чим вас привабив цей суворий безрадісний край? (Гончар, Таврія.., 1957, 350).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 143.