БЕЗРО́ГИЙ, а, е.
1. Який не має рогів. Високий очіпок поламався й увігнувся. Кайдашиха стала шута, як безрога корова (Н.-Лев., II, 1956, 318).
2. у знач. ім. безро́га, гої, ж., жарт. Свиня. Сутінь [у хліві] по кутках здається зовсім чорною, так що в ній ледве видко, як ворушаться безрогі (Л. Укр., II, 1951, 194); [Багатий Брат (до Убогого Брата):] Що ти? зовсім з глузду збився, — Тут лузати заходився, Засмітив усю підлогу… От тобі й пусти безрогу! (Олесь, Вибр., 1958, 446).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 144.