БЕЗСИ́ЛИЙ, а, е.
1. Який не має фізичної сили; немічний, слабий, знесилений. Лишились тільки дрібні діти, божевільний батько та хвора, безсила від перевтоми жінка (Коцюб., І, 1955, 227); Була пізня ніч, і Кім, безсилий, лежав на березі ріки (Донч., V, 1957, 447).
2. Нездатний або неспроможний що-небудь зробити, подолати. Лютиться стара, а вже нічого не годна вдіяти — безсила боронитися (Хотк., II, 1966, 43); // Який не може виявити себе в дії. Айша падав додолу на килим і ридає в безсилій лютості (Л. Укр., II, 1951, 340);
* Образно. Момент — і вітрило в човні, зв’язане,&́9;скручене, безсиле… (Вишня, І, 1956, 185).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 145.