БЕЗСМЕ́РТЯ, я, с.
1. Вічне існування, вічне життя. Нам треба жити, а не надіятись на безсмертя, тоді тільки ми почуваємо себе і великими, і безсмертними (Л. Укр., III, 1952, 703).
2. Вічне існування в пам’яті людей. Дарма! Нехай умру, та думка не умре! В таке безсмертя й я привикла вірить (Л. Укр., І, 1951, 118); Тарас Шевченко увійшов в історію нашої й світової літератури як поет — і як поет здобув собі безсмертя (Рильський, III, 1955, 252); Схопили діда німці. Що вже вони старого мучили й катували.. Дід не похитнувся. Колишній наймит, вихований колгоспним ладом, увійшов у безсмертя, як Людина з великої літери (Ю. Янов., II, 1954, 163).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 146.