БЕЗСУ́МНИЙ, а, е, рідко. Який не знає суму; безжурний, безтурботний. Згадали наші забавки давні дитячі, — пригадали й дівочі безсумнії часи… (Вовчок, І, 1955, 241); Безсумну я згадав давнину (Щог., Поезії, 1958, 272).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 148.