БЕЗСІМЕ́ЙНИЙ, а, е. Який не має сім’ї; // у знач. ім. безсіме́йний, ного, ч. Той, хто не має сім’ї; одинак. Ми приготували йому тимчасове житло — ліжко в гуртожитку, разом з безсімейними (Рад. Укр., 18.VIІІ 1962, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 145.