БЕЗУ́МЕЦЬ, мця, ч.
1. Людина, що втратила розум. — Нехай діди, розказуючи внукам Про вчинок мій, їм скажуть: це зробив Безумець Герострат… (Сам., І, 1958, 85).
2. Людина, що діє надто нерозсудливо. В цю останню хвилину так несподівано і невчасно з’явилася думка: "Зупинися, безумцю! На кого руку підіймаєш?" (Шиян, Гроза.., 1956, 197).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 151.