БЕЗУ́МНИЙ, а, е.
1. Який утратив розум; божевільний. Тебе самого Безумним люди назовуть (Шевч., II, 1953. 416); // Який виявляє ознаки безумства; безтямний. Шторре слухняно сів. Погляд його став безумним (Собко, Граніт, 1937, 227); // у знач. ім. безу́мний, ного, ч.; безу́мна, ної, ж. Людина, що втратила розум. Раз прийшов, там [у царя] танці, крики, Регіт, скоки і музики. Мов безумних дім великий (Фр., XI, 1952, 332); [Єпископ:] Безумний мовив мудро ненароком (Л. Укр., II, 1951, 434); * У порівн. Як безумний, бреду хмарою своєї фантазії (Стеф., І, 1949, 174); Забувши про все на світі, мати, як безумна, кинулась до сина, обмацуючи його руки, ноги, голову (Шиян, Гроза.., 1956, 88).
2. Не виправданий розумом; нерозсудливий, безглуздий. [Руфін:] Тортури вічні готові [християни] обіцяти з легким серцем всім "грішникам" — так, наче бог їх кат, що присуди виконує безумні (Л. Укр., II, 1951, 417); Все, що створює наш народ, — кожна тонна сталі і чавуну, кожний пуд хліба, кожний новий будинок — це відчутний удар по безумних планах імперіалістичних атомників (Ком. Укр., 12, 1962, 53); // Сповнений безумства (в 2 знач.). Ніколи не забути Софії того безумного вечора, коли вона каталася разом з ним на тройці, рискуючи кожної хвилини розбитися на смерть (Шиян, Гроза.., 1956, 254); Лютий ворог [фашизм] згине, встане Україна після днів безумних і ночей страшних (Сос., II, 1958, 231).
3. перен. Надзвичайно сильний, величезний. Його опанувала безумна тривога (Фр., VI, 1951, 472); Гроші безумні йому заплатили за мертву царицю (Л. Укр., І, 1951, 425).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 151.