БЕЗУ́МНО. Присл. до безу́мний. [Ага:] В Сочі на нього чекає Людмила Аполлонівна.. Вона безумно любить його (Корн., II, 1955, 246); Легко так дісталась перша перемога; Ворога змішав безумно смілий напад (Еллан, І, 1958, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 151.