БЕЗУ́МСТВО, а, с.
1. Божевілля. Застиглий погляд відбивав жах, безумство (Собко, Шлях.., 1948, 51); Царський уряд впав у безумство. Він хоче позичити грошей на продовження війни.. (Ленін, 8, 1949, 306).
2. Нерозсудливість; нерозумні, безглузді дії, вчинки. І через те, що мірою життя в добро, а не зло, щезнуть безумство, ненажерливість, зарозумілість, злочинність і моральне здичавіння (Довж., III, 1960, 71); Батарея виконала своє завдання, і залишати її в тилу ворога було безумством (Кучер, Чорноморці, 1956, 270); — Імператор Никифор.. вчинив безумство, коли розірвав мир і хоче почати війну з болгарами (Скл., Святослав, 1959, 292).
3. перен. Надзвичайна відвага, рішучість у вчинках. Може, то відьма-гарячка спогади й мрії зібрала, з них на вогні мого палу дивний зварила напій і пройняла мені душу непереможним безумством (Л. Укр., І, 1951, 309).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 151.