БЕЗУСТА́ННИЙ, а, е. Який ніколи не припиняється; безперервний, постійний. Їй докучила самота у хаті-пустці, хатня безустанна робота (Коцюб., І, 1955, 65); Безустанне зміцнення табору соціалізму, братерської дружби і взаємодопомоги між соціалістичними націями — запорука збереження миру й безпеки (Рад. Укр., 1. ХІ 1956, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 152.