БЕЗХМА́РНО. Присл. до безхма́рний. Уже вечоріло. Сонце заходило безхмарна (Гончар, І, 1954, 483), // у знач. присудк. сл. На душі полковника ставало гарно, тепло і безхмарне (Рибак, Що сталося.., 1947, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 152.