БЕЗЦІ́ННИЙ, а, е.
1. Якому не можна скласти ціпи; дуже цінний, дуже дорогий. Приносить він безцінний дар, і люди звуть його — Шахтар (Уп., Вірші.., 1957, 153); Тепер він бачив, що ця дівчина — безцінний самородок, її голос — чудовий дар природи (Донч., III, 1956, 105).
2. перен. Який має дуже велике значення для кого-небудь. Чистота душевна й фізична, властива їй, відчувалася на передньому краї, як безцінний подих вітчизни — родини, товаришів, друзів (Ю. Янов., II, 1954, 9); // Любий, коханий. [Шалімов:] Любуша! Рідна моя дівчинка!..Рідна, безцінна, кохана (Коч., II, 1956, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 153.