БЕЗЧЕ́СНИЙ, а, е. Який порушує вимоги честі; безсовісний, нечесний (про людину та її вчинки). Скажіть тілько, що не будете вважати мене підлим, безчесним, невдячним, коли я покину вас, мушу вас покинути! (Фр., III, 1950, 356); [Огнєв:] А мені здається, нерозумно ми робимо, що так чесно воюємо з самим безчесним ворогом (Корн., II, 1955, 45); // рідко. Безславний, ганебний. Тепер він уже не вмре безчесною смертю (Ле, Міжгір’я, 1953, 369).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 153.